Міністерство освіти і науки України
Комунальний заклад «Запорізький обласний інститут післядипломної
педагогічної освіти» Запорізької обласної ради
Кафедра дошкільної освіти
(01.10.18 – 12.10.2018)
ВИПУСКНА РОБОТА
з теми
Особливості естетичного виховання дітей старшого дошкільного
віку
Виконала:
слухач
курсів підвищення кваліфікації
за
програмою вихователі ЗДО
з 01.10.18-12.10.2018
Клинчик Олена Вікторівна
Науковий
керівник:
Байєр О.М.
Запоріжжя
2018
ЗМІСТ
Вступ……………………………………………………………………….. 2
Розділ І.
1.1
Особливості
естетичного виховання дітей старшого дошкільного
віку: науково-теоретичний аспект……………………………………………... 6
1.2
Шляхи естетичного
виховання дітей старшого дошкільного віку.
Засоби і методи естетичного виховання………………………………………. 13
Розділ II.
2.1
Роль дидактичної
гри в естетичному вихованні дітей старшого
дошкільного віку………………………………………………………………. 19
2.2
Експериментальна
діяльність у використанні дидактичних
ігор як засобу формування естетичного виховання дітей………………….24
Висновок………………………………………………………………….. 29
Список використаних джерел……………………………………………. 31
ВСТУП
Естетичне виховання - це розвиток здатності сприймати,
відчувати, розуміти прекрасне в житті і в мистецтві, це виховання прагнення
самому брати участь в перетворенні оточуючого світу за законами краси, це
залучення до художньої діяльності і розвиток творчих здібностей.
Особлива роль в естетичному вихованні відводиться
мистецтву. Хвилюючи і радуючи, воно розкриває перед дітьми соціальний сенс
життєвих явищ, примушує їх пильніше вдивлятися в оточуючий світ, спонукає до
співпереживання, до засудження зла. В.А. Сухомлинський говорив: „Чуйність,
сприйнятливість до краси в дитячі роки незрівнянно глибші, ніж у більш пізні
періоди розвитку особистості. Потреба у прекрасному затверджує моральну красу,
породжуючи непримиренність до всього вульгарного та потворного”.
Гра - велике світле вікно, через яке в духовний світ
дитини вливається потік уявлень, понять про оточуючий світ. “Гра - іскра, яка
запалює вогник допитливості”, - стверджував В.А. Сухомлинський.
В грі дитина не тільки отримує інформацію про
оточуючий світ, про закони суспільства, про красу людських відносин, але й
вчиться жити в цьому світі, будувати свої відносини, а це потребує творчої
активності особистості (уваги, уяви, логіки, емоційної пам’яті, добре
розвинутої мови, міміки), тобто вміння триматися в суспільстві.
Актуальними
питаннями сьогодення є питання
естетичного виховання і розвитку естетичної культури підростаючого покоління.
Особистісна орієнтація сучасної освіти передбачає прилучення молодої людини до естетичного
досвіду людства, до творчої діяльності, що є основою естетичного розвитку
особистості. У зв'язку з цим важливого значення набуває осмислення конкретних
питань естетичного виховання і естетичної діяльності та базових теоретичних
засад формування естетичної культури особистості.
Сприйняття і розуміння прекрасного починається у
дитинстві. «Все прекрасне, що існує в навколишньому світі і створене людиною
для інших людей, повинно доторкнутися до серця дитини і облагородити його», -
стверджував В. Сухомлинський.
Перші кроки у безмежному, складному і загадковому
світі дитина робить у дошкільному віці. За словами Януша Корчака, вона прагне
створити у ньому свій світ дитинства, добра і краси, своєрідний мікроскоп
реального світу. Дорослий допомагає їй знайти, відчути і зрозуміти красу
поезії, музики, живопису, а через мистецтво глибше усвідомити все, що її
оточує: природу, предмети, працю людини і її духовні надбання. Краса нерозривна
з добротою, вона облагороджує життя, надихає людину на добрі справи. Введення
дитини в світ краси і гармонії є важливим завданням естетичного виховання.
Краса нерозривно пов’язана з душею людини, її працею,
поведінкою, мовою, зовнішністю. Творча душа людства, в тому числі і
українського народу, витворила справжні шедеври виховання у дитини почуття
прекрасного: від маминої колискової пісні до складних видів мистецтва, якими
може оволодіти людина протягом життя [30,с.277].
У процесі становлення особистості з найдавніших часів
особливе значення мало естетичне виховання. Здатність відчувати, сприймати,
розуміти, усвідомлювати і творити прекрасне - це ті специфічні прояви духовного
життя людини, що свідчать про її внутрішнє багатство.
Естетичне ставлення людини до світу формується і
розвивається протягом всього її життя. Разом з тим не всі періоди в житті
рівноцінні для естетичного розвитку. Багато письменників, педагогів, діячів
культури (К.Д.
Ушинський, Л.М. Толстой, В.О. Сухомлинський, Д.Б. Кабалевський, Б. Нєменський
та інші) констатують особливе значення що до цього віку. Особливості дітей
цього старшого дошкільного віку найбільш сприяють формуванню в них естетичної
культури [4].
Проблема естетичного виховання у
естетико-педагогічному аспекті широко репрезентована у спадщині видатних
українських педагогів та діячів освіти Е. Водовозової, П. Каптерева, С.
Лисенкової, С. Русової, Е. Михеєвої, К. Ушинського.
Філософсько-естетичні аспекти цієї проблеми
розглядаються в наукових працях Ю. Борева, І. Гончарова, М. Киященка, В. Ядова.
Психологічні основи естетичного виховання розкрили Б.
Ананьєв, Л. Божович, Л. Виготський, І. Кон, Б. Теплов та інші.
Видатні вчені, естети і педагоги Ю. Борев, О. Буров,
В. Вансаалов, Л. Волович, І. Долецька, М. Каган, Л. Коган, В. Розумний, В.
Скатерщиков, Є. Квятковський, М. Лайзеров, А. Макаренко, О. Семашко, В.
Сухомлинський,
В.Шестакова, зробили значний внесок у розробку теорії
естетичного виховання. Насамперед вони визначили основні поняття, на які
потрібно спиратися при побудові системи естетичного виховання [5].
Важливі питання теорії і методики естетичного
виховання підростаючого покоління висвітлюються в працях Л. Коваль, В.
Передерій, Ю. Фохт-Бабушкіна, Т. Цвілих, Г. Шевченко, А. Щербо та інших.
За останні роки опубліковано багато праць, в яких
вирішуються питання значення творчості та пізнавальної діяльності в естетичному
вихованні дітей старшого дошкільного віку; розкриваються механізми творчості;
закономірності взаємозвязку творчої діяльності з відтвореною дійсністю;
сформульовані основні принципи формування творчої особистості (Ф. Говорун, Б.
Коротяєв, В. Лєвін, В. Моляко, Ю. Петров, П. Підкасистий, Я. Пономарьов, В.
Романець, В. Цапок).
Значний внесок у розвязання проблеми розвитку
естетичної культури зробили зарубіжні і вітчизняні вчені М. Аріарський, Д.
Генкін, Г. Єскіна, Г.
Загадарчук, В. Кірсанов, О. Миронюк, І. Петрова, Ф. Соломонік, котрі
розглядають процес естетичного виховання як цілеспрямоване формування якостей
всебічно розвиненої особистості, що дає можливість їй сприймати природні та
соціальні реалії, діяти та творити відповідно до загальнолюдських ідеалів
гармонії та краси.
Естетичне виховання спрямоване на формування здатності
сприймати дитиною прекрасне у навколишньому середовищі і мистецтві, на розвиток
естетичних почуттів, суджень, смаків, умінь, творчих здібностей, потреби брати
участь у створенні прекрасного в житті і художній творчості.
Об’єктом
дослідження - є формування
естетичного виховання у старших дошкільників засобами дидактичних ігор.
Предмет
дослідження - форми і методи
естетичного виховання дітей старшого дошкільного віку в процесі навчання.
Таким чином мета
дослідження : науково обґрунтувати позитивний вплив дидактичних ігор на
естетичне виховання дітей та розвиток творчих здібностей старших дошкільників.
Завдання
дослідження: на основі вивченої
психолого-педагогічної, культурологічної, філософської літератури визначити
сутність, структуру, зміст, шляхи естетичного виховання старших дошкільників,
роль дидактичної гри в естетичному вихованні дітей.
Розділ
І
1.1
Особливості естетичного виховання
дітей старшого дошкільного
віку
Естетичне
(грец. аізіЬеІікоз — почуттєвий) виховання — послідовне формування у дітей
естетичного ставлення до життя, розвиток сприймання і розуміння прекрасного у
мистецтві, природі, взаєминах людей, художніх потреб і здатності до художньої
творчості.
Основним шляхом естетичного розвитку дитини є
самостійна художня творчість, у якій вона відкриває нове для себе, а для тих,
хто її оточує, — нове про себе. Творчість може виявлятися у виконанні художніх
творів (виразній передачі їх змісту і настрою), у створенні власного продукту
(малюнка, поробок із пластиліну), музичних імпровізаціях (прагненні втілити у
пісеньках свої переживання, ставлення до навколишньої дійсності).
Важливим напрямом естетичного виховання дітей
дошкільного віку є художнє виховання — виховання особистості засобами мистецтва,
завданнями якого є:
—
систематичний
розвиток естетичного сприймання, почуттів і уявлень дітей;
—
прилучення дітей
до діяльності у сфері мистецтва, виховання прагнення вносити елементи
прекрасного в побут, природу, власну діяльність;
—
розвиток художньо-творчих
здібностей у різних видах діяльності.
Естетичне виховання тісно пов’язане з вихованням
почуттів. Усі види
мистецтва, краса природи сприяють розвитку естетично насиченого
сприймання, яке викликає хвилювання, радість, захоплення, зацікавленість,
прагнення створити прекрасне.
Художні здібності виявляються у дітей дошкільного віку
індивідуально у різний час і в різних формах. Тому помилково поділяти їх на
здібних і нездібних до художньої творчості. Безумовно, природні задатки дітей
відіграють у художньому вихованні значну роль, однак без систематичного
навчання розвиток їх сповільнюється.
Естетичне виховання сприяє можливості художнього
розвитку кожної дитини. Воно формує самостійну художню діяльність, яка виникає
з ініціативи дітей, відповідає їхнім інтересам та потребам і вимагає особливого
ставлення дорослого, непрямого педагогічного керівництва для збереження
інтересу до самостійної творчої діяльності.
Отже, естетичне виховання — це організація життя і
діяльності дітей, що сприяє розвитку естетичних почуттів дитини, формуванню
уявлень і знань про прекрасне в житті і мистецтві, естетичних оцінок і естетичного
ставлення до світу [30,с.277]
Пріоритетним питанням особистісно-орієнтованої моделі
дошкільної освіти є створення культурного середовища, сприяння становленню в
дитини базису особистої культури, залучення її до світу національної та
світової культури, формування духовності [1,16]. В руслі поставлених вимог
проблема художньо - естетичних інтересів дітей старшого дошкільного віку є
однією із актуальних. Адже, сучасні філософи Г.З. Апресян, М.С. Каган та ін.
розглядають інтереси, в тому числі і художньо - естетичні у взаємозв’язку з
духовним життям суспільства. В загальному, дослідники [4] пояснюють велику
різноманітність інтересів багатством уявлень людини про предмети навколишнього
світу, та різноманітними емоційними враженнями, які виникають у процесі їх
сприймання. Суттєвим є наукове положення: феномен «інтерес», який сам по собі
має тенденцію розвитку в той самий час несе величезні можливості, які сприяють
всебічному розвитку дитини. За твердженням науковців [2] інтереси дітей
необхідно виховувати, розвивати, в іншому випадку - інтереси згасають.
Найбільш детально інтерес розглядається в
психологічній науці (Л.І. Божович, Л.С. Виготський, Н.Г. Морозова, С.Л.
Рубінштейн та ін.) [2,6,8], як відношення людини до світу, що реалізується в
пізнавальній діяльності. С.Л. Рубінштейн вважаючи інтерес необхідним вираження
спрямованості особистості, бачить декілька шляхів його формування, по - перше,
розвиток тих інтересів, в яких особистість відчуває потребу; по - друге,
формування інтересів, шляхом поєднання нових та наявних інтересів; по - третє,
введення суб’єкта в нові зв’язки з об’єктивною реальністю - як наслідок інтерес
одночасно виступає засобом та метою педагогічного процесу [8]. Н.Г. Морозова
доводить, що для інтересу обов’язковою є наявність всіх характерних для нього
рис: пізнавальне ставлення, забарвлене особливою інтелектуальною емоцією та
безпосередній мотив, що йде від діяльності, тобто діяльність сама по собі
захоплює та спонукає нею займатись [6, 47]. Важливою тезою є те, що інтерес
сприяє підвищенню активності та самостійності особистості, зміцненню знань.
В низці наукових праць інтерес розглядається в
залежності від віку і його змістової спрямованості. Л.І. Божович, Л.А. Гордон
наголошують на тому, що розвиток інтересів підпорядкований логіці вікового
розвитку, на кожному віковому етапі вони мають певну специфіку. Значущими для
нашого дослідження є ряд праць [2, 4, 10], в яких розкривається особливість
інтересів дітей старшого дошкільного віку та молодших школярів, теоретично
обґрунтовуються та експериментально апробується педагогічні умови їх
формування. Інтересам, які починають формуватися в дошкільному дитинстві притаманне
наслідування (випадковість виникнення); непостійність, короткочасність,
легкість та безпричинна зміна, поверховість ( цікавлять лише зовнішні факти,
зокрема, яскраві, незвичайні, заглиблення в суть яких не приваблює); близькість
до власного життєвого досвіду; невпорядкованість (діти цікавляться різними
галузями знань, без будь - якого зв’язку, виходячи за межі навчального
матеріалу); спрямованість на найближчий результат. [З, 6, 11 ]. Інтереси дітей
більш широкі, але в той же час поверхневі. Зокрема, дослідження присвячені
вивченню пізнавальних інтересів дітей [3,11] дозволяють з’ясувати стадії їх
розвитку: потреба в враженнях (цікавість); допитливість як прояв інтересу до
предметів і явищ навколишнього світу (постановка запитань уже стійкіша і має вибірковий
характер); потреба в пізнанні (інтерес), що задовольняється в процесі
цілеспрямованої пізнавальної діяльності.
Естетичний інтерес формується у взаємодії з
пізнавальним інтересом, залежить від широти, особливої спрямованості та його
рівня; він виникає на основі сформованого рівня пізнавального інтересу, може
випереджати його в розвитку, або відставати від нього, але завжди пов’язаний з
процесом пізнання, підпорядковуючись йому [ 4, 10,11].
Упродовж означеного віку естетичне ставлення до
навколишнього світу та самого себе стає свідомішим і активнішим. Дитина не лише
сприймає красу, відгукується на неї, а й намагається певною мірою сама її
створювати-конструює з кольорових клаптиків одяг ляльці, доглядає за рослиною,
прикрашає приміщення власноручним виробом тощо. Малюк не байдужий до проблем
краси, взаємин з довкіллям, намагається будувати їх відповідно до моральних
норм. У дитини формується здатність сприймати і відтворювати ритм малюнка та
музичного твору; виникає інтонаційно- мелодійна орієнтація, розвивається
схильність до імпровізації; вдосконалюється просторова уява, закладаються
передумови проектно-художнього мислення, розвивається почуття матеріалу.
Образотворча діяльність.
Маючи певний досвід у різних видах образотворчої
діяльності, дитина повніше відображає в малюнку, ліпленні, аплікації,
конструюванні предмети та явища навколишньої дійсності, активно й творчо
виражає емоційне ставлення до них. Її творчість приваблює наївністю образів.
Задуми стають стійкішими, урізноманітнюється добір матеріалів та можливості їх
використання, зростає координація рухів. Ускладнюється композиція дитячих
малюнків, аплікації, ліплення, конструювання. Дитина зображає предмети з
близької відстані та перспективно, виділяє головне, визначає місце дії, передає
особливості зображених об’єктів колірною гамою, різноманітними формами,
динамікою об’єднання частин; вона відображає в малюнку характерні риси
персонажів (добрий, веселий, злий), виділяє в ліпленні, помічає недоліки у
своїх роботах, може естетично оцінити кінцевий результат своїх художніх зусиль.
Зросла самостійність, здатність до самоконтролю та
саморегуляції діяльності, дають дошкільникові змогу виконувати завдання з
образотворчої діяльності як індивідуально, так і груповою (панно, фризи,
декоративні й сюжетні роботи). їй стає дедалі цікавіше творити разом з
однолітками, виконувати з ними складну і цікаву роботу, домовлятися про її
зміст, визначити участь кожного в загальній композиції. Використовуючи
властивості різних матеріалів (щільність гуаші, прозорість акварелі, ніжність
пастелі), дитина здатна створювати художній образ, передавати своє ставлення до
колориту,виражати кольором настрій, емоції; знаходити інші засоби виразності
(лінію, форму, пляму). Завдяки цьому малюнок, будучи продуктом творчих зусиль,
набуває оригінальності, неповторної індивідуальності.
Попередній досвід образотворчої діяльності, творчого
конструювання та розвинені соціально-культурні потреби уможливлюють залучення
дитини до декоративного дизайну, художнього оформлення побуту. Дитина дедалі
більше уваги приділяє об’єктам середовища, виділяє в ньому ті, що їй
подобаються та не подобаються, помічає відмінність в їхньому забарвленні,
формі, фактурі, величині, пропорціях. У старшого дошкільника зростає інтерес до
рослин, мінералів, використання паперу, тканини, різноманітного підручного
матеріалу, створення з нього образних композицій.
Художні та сюжетно-рольові ігри спонукають дитину до
створення гардеробу для ляльки, декорацій до спектаклів, розваг та святкових
ранків. За поведінкою та одягом вона судить про вік, професію, смак, спосіб
життя різних людей. Дошкільник охоче бере участь у створенні багатопланових архітектурно-художніх
композицій («Пан Коцький», «Калиточка»), розрахованих на тривалий час, любить
постійно щось змінювати в обстановці, добудовувати, домальовувати тощо. За
допомогою дорослого він може поетапно реалізувати свій «проектний задум»,
захоплюватись як самим процесом творення, так і художнім результатом.
Старший дошкільник уже має досить багатий життєвий
музичний досвід та захоплено слухає музику; емоційно яскраво реагує на неї,
визначає загальний характер,настрій музичного твору, орієнтується не на один, а
на два чи кілька засобів музичної виразності (темп і тембр; темп і динаміку;
темп, тембр і динаміку водночас). У значої більшості дітей з’являються
інтонаційно-мелодична орієнтація на музичне сприйняття, зростає здатність
індивідуально інтерпретувати музику, виникають поза музичні образи та
асоціації.[28] Б.Грінченко вважав народні казки й оповідання багатющим
дидактичним матеріалом для розумового та естетичного розвитку дітей. Працюючи
вчителем, він ознайомлював своїх вихованців із творами живопису та художньої
літератури, розучував і співав із ними українські народні пісні [12].
С. Русова
пов’язувала теорію і практику естетичного виховання дітей з ідеями народності
виховання і навчання, вважаючи ігри, усну народну творчість, свята, природу
невичерпним джерелом для пробудження в дитині духовних сил. Естетичне виховання
вона розглядала в єдності з моральним, які, за її твердженням, мають спільну
основу - розвиток вищих почуттів [30,с.277].
А. Макаренко, розкриваючи суть естетичного виховання,
також вважав, що надзвичайно важливо внести художній елемент у процес дитячого
життя [13].
Автор багатьох праць з естетики В. Скатерщиков подає
декілька визначень естетичного виховання, зокрема : “Естетичне виховання - це
цілий комплекс заходів, які спираються на глибоко наукову основу і здійснюють
систематично і цілеспрямовано визначену політику в розвитку естетичної,
художньої культури...
Естетичне виховання - це цілеспрямована діяльність”
[14].
Л. Артемова та О. Чинаєва зазначають, що естетичне
виховання - це :
а) вплив
на розвиток особистості всієї навколишньої дійсності, її естетичної значущості
для людини;
б) залучення
людини до художньої культури;
в) спеціальна
система заходів у структурі художнього життя суспільства, спрямованих на
поширення знань про мистецтво, на розвиток художньої самодіяльності тощо [15].
1.2Шляхи
естетичного виховання дітей старшого дошкільного віку. Засоби і методи
естетичного виховання
Основою процесу естетичного виховання є спільна
діяльність педагога і дитини, спрямована на розвиток у неї здібностей до
сприймання прекрасного, мистецьких цінностей і продуктивної діяльності. До
загальних умов естетичного виховання належать: відповідно організоване
середовище, в якому росте і виховується дитина; використання в оформленні
приміщення дошкільного закладу творів мистецтва (репродукцій картин, естампів,
скульптур та ін.); залучення дітей до художньої діяльності;
враховуванняінересів, нахилів.
Засобами естетичного виховання є відібрані педагогом і
спеціально організовані для виховання дітей предмети і явища навколишньої
дійсності. До них належать:
1.
Естетика побуту.
Покликана навчити дитину відчувати і розуміти красу життя, виховати в неї
прагнення створювати і берегти її. Художнє оформлення дошкільного закладу
обумовлюється змістом виховної роботи, вимогами щодо охорони життя і зміцнення здоров’я
дитини, її художнього розвитку. Чистота і порядок є не лише гігієнічними, а й
естетичними вимогами до інтер’єру дитячого садка. Важливо, щоб його оформлення
було
стильово
витриманим. В оформленні приміщень можна використовувати
і
малюнки дітей, батьків, вихователів. Відповідним гігієнічним та естетичним
вимогам має відповідати й оформлення майданчика дитячого садка.
2.
Твори мистецтва.
їх використовують в оформленні побуту, під час навчання, самостійної
діяльності. З цією метою підбирають твори побутового і казкового живопису
(портрети, натюрморти, пейзажі), графіки (естампи, гравюри, офорти, книжкові
ілюстрації), малі форми скульптури (вироби з фаянсу, гіпсу, дерева), твори
декоративно-ужиткового мистецтва (кераміка, художнє скло, народні Декоративні
вироби та ін.). Різноманітні заходи у дитячому садку обов’язково
супроводжуються музикою (ранкова гімнастика, дозвілля тощо).
3.
Природа.
Виростаючи серед природи, дитина вчиться бачити гармонійність, красу, багатство
барв кожної пори року, відтворювати свої враження в усній розповіді, малюнках
та ін. Усе це супроводжується розповідями педагога про те, що природа є
наймогутнішим і найдосконалішим творцем прекрасного, у ній черпають натхнення
живописці, композитори, письменники, використанням їхніх творів (наприклад,
“Пори року” П. Чайковського, репродукції картин С Васильківського, І. Шишкіна
та ін.)
Ефективними є екскурсії в природу, адже пережиті
дитиною у дошкільному віці враження залишають слід на все життя. В.
Сухомлинський радив використовувати природу для виховання у дітей поваги до
всього живого, з якої починається повага до людини, інтерес до її життя,
гуманізм. Для педагога важливо підібрати такі слова для супроводу
спостереження, які відповідали б завданням естетичного виховання.
4.
Спеціальне
навчання. Формуванню уявлень про прекрасне, навичок художньо-творчої
діяльності, розвитку естетичних оцінок, переживань і смаків сприяє спеціальне
навчання дошкільнят у дитячому садку. Для цього використовують різні види
занять, художньо-дидактичні ігри, свята, ранки, екскурсії, прогулянки,
перегляди кіно і телепередач, спектаклів тощо.
5.
Самостійна
художня діяльність дітей. Є важливим засобом естетичного виховання
дошкільників. У процесі художньої діяльності вони реалізують свої творчі
задуми, задатки, які згодом можуть розвинутися у здібності до художньої
творчості.
Розвиток самостійної художньої діяльності стимулюють
такі чинники:
—
процес навчання
на заняттях, його розвивальний характер, формування способів самостійних дій;
—
художні враження
дітей, що спонукають до подальшого втілення їх у діяльності;
—
педагогічно
доцільне естетичне предметне середовище;
—
заохочувальний
вплив батьків, які стимулюють творчі пошуки і спроби дітей;
—
опосередкований
вплив педагога, який ініціює самостійний пошук
дітей.
Для розвитку самостійної художньої діяльності в групі
створюють спеціальні зони (центри) з необхідним обладнанням, матеріалами, якими
діти можуть вільно користуватися. Педагог при цьому дбає про урізноманітнення
діяльності дітей, поєднання різних видів художньої діяльності: зображувальної,
художньо-мовленнєвої, театрально-ігрової, музичної.
6.
Свята. З ними пов’язані
яскраві естетичні переживання дітей, прагнення випробувати себе у різних жанрах
мистецтва. Підготовка до свята, участь дітей у створенні його програми, умов
проведення, очікування святкового дійства формують особливий передсвятковий
колективний настрій. До участі у підготовці та святкуванні часто залучають
батьків дітей, що додає їм емоційної теплоти.
Найцікавіші задуми вихователя щодо організації
естетичного виховання дошкільнят можуть досягти своєї мети за правильного
добору і комбінування його методів, які класифікують за різними критеріями:
—
за головною
педагогічною метою. До таких методів належать переконання; вправляння у
практичних діях, спрямованих на перетворення навколишнього середовища;
проблемні ситуації, які спонукають до творчих і практичних дій; спонукання до
співпереживання, емоційно-позитивного відгуку на прекрасне, негативного
ставлення до потворного;
—
за загальною та
спеціальною спрямованістю. До цієї групи зараховують загальнопедагогічні та
спеціальні методи, добір яких залежить від виду мистецтва, до якого педагог прагне
прилучити дітей;
—
методи навчання
художній діяльності. Серед них виокремлюють наочні (зразок, показ прийомів
виконання дій), словесні (бесіди, інструкції, вказівки, поради, оцінка і
самооцінка результатів діяльності дітей);
—
методи розвитку
художньо-творчих здібностей дітей. Ґрунтуються вони на виробленні у дітей
уміння діяти під час вирішення проблемно- пошукових завдань, у нестандартних
ситуаціях.
Дослідники пропонують використовувати в естетичному
вихованні дошкільнят ігрові прийоми навчання, ігрові ситуації, обігрування
дитячих робіт на заняттях, що створює позитивну емоційну атмосферу, сприяє
ефективному оволодінню зображувальними навичками та вміннями, підвищує якість
роботи та сприяє розвитку інтересу до зображувальної діяльності. Особливо
важливо забезпечити поєднання різних видів діяльності у розвитку художніх умінь
дошкільників.
Оскільки у дошкільному віці дитина налаштована
передусім на гру, необхідно, радять дослідники (Н. Кириченко, Т. Науменко),
широко використовувати з метою розвитку її творчості різноманітні ігрові
прийоми:
—
ігрові ситуації,
які допомагають розвинути пізнавально-творчу активність;
—
пісні, загадки,
вірші, казки, музичні твори;
—
демонстрування
епізодів лялькових спектаклів, які зосереджують увагу, викликають позитивні
емоції, інтерес до зображуваного, уяскравлюють, поглиблюють естетичне
задоволення, але не впливають на результати роботи;
—
розповіді-малювання
з елементами казки; пошукові ситуації; уявні ситуації.
Діти, в яких виявлено певні навички, інтереси до
художньо- зображувальної діяльності, утворюють контингент дошкільних закладів
художньо-естетичного спрямування, в яких під керівництвом педагогів з художньою
освітою функціонують гуртки, студії, творчі майстерні. Залучають до участі у
них дітей відповідно до їхніх задатків та інтересів. Художня діяльність створює
неабиякі можливості для вияву індивідуальності дитини, тому її знання, розвиток
художніх здібностей є першочерговою умовою усвідомлення дитиною себе як
наділеної творчим потенціалом особистості, виховання в собі відповідальності за
свій талант як Божий дар, прагнення, долаючи найжорсткіші випробування,
неповторно реалізувати свій талант. Історія світової культури знає багато
прикладів, коли все це дитина починала усвідомлювати у ранньому віці. Тому
кожен педагог повинен виходити з того, що, можливо, і його вихованці виношують
такі мрії.
Естетичний розвиток пов’язаний з формуванням усіх
граней особистості. У дошкільному віці формуються основи потреб і смаків,
народжується любов до мистецтва, заявляють про себе творчі здібності, якими
різною мірою наділена кожна дитина. Для їх реалізації необхідне правильно
організоване виховання і навчання, яке враховує особливості віку, індивідуальність
[30].
Завдання естетичного виховання дошкільників.
1.
Формування
естетичного ставлення до дійсності, естетичних уявлень і суджень. Естетичне
сприймання дійсності спирається на чуттєвий аспект речей — їх колір, звук,
форму, що зумовлює необхідність розвитку сенсорної культури дітей. Естетичне
сприймання виникає лише за емоційного ставлення до того, що дитина сприймає. За
правильного педагогічного керівництва усі види мистецтва, природа, побут
сприяють формуванню естетичного ставлення до дійсності.
Компонентами естетичного ставлення дитини до мистецтва
є:
—
здатність до
емоційного переживання;
—
здатність до
активного засвоєння художнього досвіду, самостійного навчання, пошукових дій;
—
спеціальні
художні й творчі здібності. Виховуючи у дітей уміння сприймати красу і емоційно
відгукуватися на неї, педагог поступово підводить їх до розуміння, оцінювання,
формування естетичних уявлень і суджень. Формування елементарної естетичної
свідомості у дошкільнят відбувається у процесі ознайомлення з еталонами
правильного визначення прекрасного і потворного в житті і мистецтві. Дітям
допомагають опанувати й усвідомити сенсорні еталони, необхідні для формування
емоційних оцінок (радості, смутку, горя, подиву), знання про види і жанри
мистецтва, особливості їх виражальних засобів, про діячів мистецтва
(художників, музикантів), а також з’ясувати сутність естетичних оцінок (гарне,
негарне, потворне, смішне).
2.
Освоєння дітьми
естетичної діяльності. Це завдання передбачає розвиток естетичного і художнього
сприймання, формування початкових умінь і навичок виконавської художньої
діяльності, втілення елементів прекрасного в побут, стосунки з людьми,
ставлення до себе. Вже в молодшому дошкільному віці естетичне сприймання дітей
постає як емоційний інтерес до естетичних властивостей певних об’єктів. З метою
розвитку емоційного сприйняття, долучення до нього пізнавального компонента,
естетичного судження педагог активізує пізнавальну сферу, передусім сенсорику
дитини, вправляє її у доборі різних критеріїв оцінювання естетичності
конкретного об’єкта.
3.
Розвиток
загальних і спеціальних художньо-творчих здібностей дітей. Від того, наскільки
правильно будуть помічені художньо-творчі здібності дитини, наскільки вміло
буде спрямований їх розвиток, часто залежать її мистецькі успіхи в майбутньому,
підтвердженням чого є безліч фактів з історії мистецтв і сучасної дійсності. Ці
здібності формуються в процесі засвоєння способів діяльності — сприймання,
виконання і творчості. У дошкільному віці дітям доступні майже всі види
художньої творчості — складання розповідей, віршів, малювання, ліплення, співи,
гра на музичних інструментах, навіть компонування музичних творів. Характер цих
дій відповідає особливостям розвитку і віку дітей: як правило, такі дії є
безпосередніми, наслідувальними, сповненими щирістю почуттів, вірою у себе і
наставника. Творчість дитини виявляється у розвитку здатності до створення
задуму і його реалізації, в умінні поєднувати свої знання, уявлення, у щирому
передаванні думок, почуттів, переживань. Навчання дітей способам образного
вираження своїх задумів у слові, малюнку, пісні стимулює розвиток їх
художньо-творчого потенціалу [30].
Розділ II
2.1
Роль дидактичної гри в естетичному вихованні дітей
старшого дошкільного віку
Дидактична гра — гра, спрямована на формування у
дитини потреби в знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим
джерелом, удосконалення пізнавальних умінь і навичок.
Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують
ефективність сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню
навчальну діяльність, вносять у неї елемент цікавості.
Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні
дітей усіх вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити,
уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і побут
людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та інших занять.
Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом навчання і
виховання, за допомогою яких вихователь готує дитину правильно сприймати
об’єкти і явища навколишнього світу.
Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох
видах:
1)
власне дидактична
гра. Ґрунтується на авто дидактизмі (самонавчанні) та самоорганізації дітей;
2)
гра-заняття
(гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю, який є її організатором.
Під час гри-заняття діти засвоюють доступні знання, у них виробляються
необхідні вміння, удосконалюються психічні процеси (сприймання, уява, мислення,
мовлення). Ефективне опанування знань і вмінь відбувається в практичній
діяльності за активізації мимовільної уваги і запам’ятовування. У дидактичній
грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава)
сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у
їхній грі, а діти граючись навчаються. Здатність дидактичної гри навчати і
розвивати дитину через ігровий задум, дії і правила О. Усова визначає як
автодидактизм.
Пізнавальний зміст навчання виявляється в його
дидактичних завданнях, які педагог ставить перед дошкільниками не прямо, як на
занятті, а пов’язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета,
прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння
пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових дій
(приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів змагання у
досягненні ігрового результату тощо).
Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного
завдання є не пряма вказівка вихователя чи бажання дітей чогось навчитися, а
природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це
спонукає дошкільників до розумової активності, якої вимагають умови і правила
гри (краще сприймати об’єкти і явища навколишнього світу, уважніше
вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і
групувати предмети та ін.). Так у старшому дошкільному віці на основі ігрових
інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні.
Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива
лише за доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них
інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою чергу,
залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови використання
дошкільниками набутих знань про предмети і явища навколишнього світу.
Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну
діяльність і задовольняли інтереси дітей, вихователь повинен добирати їх
відповідно до програми дитячого садка для кожної вікової групи, враховуючи
пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче ставлення
педагога до справи є передумовою постійного і поступового ускладнення,
розширення варіативності ігор. Якщо у дітей згасає інтерес до гри, вихователь
ініціює спільне придумування нових ігрових завдань, ускладнення правил,
включення до пізнавальної діяльності різних аналізаторів і способів дій,
активізацію всіх учасників гри.
Постійний розвиток самостійних дидактичних ігор
неможливий без наявності достатньої кількості ігрового матеріалу. В кожній
групі мають бути різних розмірів ляльки з комплектами одягу, посуд, меблі,
транспорт, м’які іграшки (тварини, птахи, комахи), настільно-друковані ігри
(лото, доміно, шашки, шахи), дидактичні іграшки (матрьошки, кубики, пірамідки
та ін.), набори з природного матеріалу, картинки про природу, життя сім’ї,
діяльність людей, предмети домашнього вжитку тощо.
Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини,
забезпечує розвиток сприймання. Наприклад, розбираючи і збираючи пірамідку,
підбираючи парні картинки, малюк вчиться розрізняти і називати ознаки (розмір,
форму, колір та ін.) предметів. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі
відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати думки
словами, адже для розв’язання ігрового завдання дитині доводиться знаходити
характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати, класифікувати їх,
робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих ігрових дій і правил сприяє
розвитку спостережливості, довільної уваги, швидкого і тривкого
запам’ятовування.
Розв’язання дидактичного завдання формує також і волю.
Добросовісне виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до
чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки,
організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню у
дітей моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів як
продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками і
дорослими тощо).
Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом,
картинками сприяють естетичному розвитку, оскільки, навчившись розрізняти
кольори і форми, дитина починає помічати, оцінювати їх. Цікава дидактична гра
викликає позитивні емоції, поліпшує самопочуття. В ній зміцнюються м’язи рук,
що сприяє підготовці дітей до письма, образотворчої діяльності тощо.
Особливості дидактичних ігор та їх впливу на розвиток
дитини свого часу досліджували Є. Тихеєва (ігри з дидактичною лялькою, іншими
іграшками, з предметами побуту, природним матеріалом, ігри для мовленнєвого
розвитку), Ф. Блехер (ігри для математичного розвитку), Л. Венгер (дидактичні
ігри і вправи для сенсорного розвитку), А. Бондаренко (роль словесних
дидактичних ігор у розвитку самостійності й активності мислення дитини).
Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри
стимулюють загальний особистісний розвиток дошкільників. Поєднання в них
готового навчального змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вихователя
майстерного педагогічного керівництва ними [30].
Гра - провідна діяльність дітей дошкільного віку.
Одним з її видів є дидактична гра. У системі дитячого садка її розглядають як
засіб навчання і всебічного виховання дитини. Дидактичні ігри використовуються
для виконання програмних вимог усіх розділів програми, у тому числі і
ознайомленню дітей з природою. Беручи участь в дидактичних іграх природничого
змісту діти, вчаться виділяти окремі ознаки предметів, явищ, порівнювати,
групувати, класифікувати їх за певними загальними ознаками, особливостями,
вчаться міркувати, узагальнювати, робити висновки.
Крім того, дидактичні ігри використовуються і для
розв’язання певних завдань морального і естетичного виховання. Наприклад, вони
допомагають розвивати в дітей критичність до себе та інших, виховувати
ініціативу, самостійність, почуття прекрасного.
У загальній системі навчання дітей дошкільного віку дидактична
гра набуває самостійності і використовується на заняттях. Її місце визначається
тією роллю, яку їй відводить вихователь, застосовуючи різноманітні форми
навчання, виховання і розвитку дітей в дошкільному закладі.
У програмі виховання в дитячому садку до дидактичних ігор ставляться
вимоги: вони мають не просто заповнювати вільний час дітей, а бути
цілеспрямованим педагогічним засобом озброєння, розширення і закріплення
здобутих знань.
2.2
Вплив дидактичних ігор на виховання
естетичного смаку дошкільників старшого віку.
Особливості розвитку естетичних
сприймань дітей старшого дошкільного віку. У цьому віці дитина глибше сприймає
твори мистецтва, у неї може розвинутися музичний слух або поетичний хист, вона
виявляє здатність помічати й емоційно відгукуватися на виражально-зображувальні
засоби творів мистецтва, пояснювати особливості, оцінно ставитися до
музичних, літературних, малярських творів.
Важливе значення в естетичному розвитку
старших дошкільників має застосування дидактичних ігор в освітньому процесі в
ЗДО що позитивно впливає на розвиток уяви, яка забезпечує формування
естетичних переживань і творчої діяльності дитини. На перших порах уява
поширюється на зовнішні дії з предметами, створює образ не до його втілення, а
в процесі діяльності. Згодом формуються мислительні форми творчої активності:
діти створюють образ у своїй уяві перед втіленням його у малюнку чи грі.
Формування естетичного переживання охоплює розвинені емоції, роботу мислення
та уяви, потребу в естетичній діяльності.
Наведемо деякі приклади використання дидактичних ігор для
естетичного виховання дітей.
Дидактична гра «Прикрасимо ялинку»
Гра призначена для дітей старшого дошкільного віку і може
бути використана на занятті, як його частина, а також в індивідуальній роботі з
дітьми. Батьки можуть використовувати її, граючи зі своєю дитиною вдома,
працюючи над розвитком естетичного сприйняття дитини.
Мета.
• Розвивати мовлення дитини
• Розвивати мовлення дитини
• Розвивати у дітей естетичний смак.
• Вправляти дітей в орієнтуванні на аркуші паперу - внизу, вгорі, ліворуч, праворуч.
Дидактична гра «Одягнемо ляльку на прогулянку»
• Вправляти дітей в орієнтуванні на аркуші паперу - внизу, вгорі, ліворуч, праворуч.
Дидактична гра «Одягнемо ляльку на прогулянку»
Мета:
навчати дітей відтворювати дії мами, няні та вихователя, які збирають
дітей на прогулянку; закріплювати навички одягатися та роздягатися;
учити дітей правильно називати одяг для різного
сезону; виховувати естетичний смак; підвести до
розуміння загальних понять «одяг», «взуття».
Ігрове завдання:
правильно одягнути ляльку.
Правила гри:
добирати одяг відповідно до сезону; послідовно
вдягати та роздягати ляльку.
Ігровий
матеріал: лялька; одяг для літнього, зимового, весняно-осіннього
сезону; шафа та скриня для одягу;
стілець; картонні площинні ляльки; одяг із
цупкого паперу (для кожної дитини), що виготовили
старші діти.
Дидактична гра «ІГРАШКИ ПРИЙШЛИ ДО
НАС У ГОСТІ»
МЕТА:
Вчити
дітей прийомам обстеження іграшок, розташування їх за словесним інструкціям
педагога в різних напрямках «від себе» (праворуч, ліворуч, попереду, ззаду),
позначення напрямків відповідними просторовими термінами. Розвиток самостійної
художньої творчості. Виховувати
дружелюбність.
МАТЕРІАЛ
Великі, нові, незнайомі
дітям іграшки: матрьошка, лялька, собачка, мишка.
Дитина прилучається до прекрасного з першим своїм поглядом
на світ, що постає у враженнях від предметів, які вона відкриває для себе, у
колисковій пісні, кожному відблиску материнських очей. З часом вона починає
виокремлювати серед них ті, що їй найбільше подобаються і що не подобаються
зовсім, а невдовзі починає усвідомлювати, що є предмети, явища красиві, які
ваблять до себе дивною енергією, і такі, що не хвилюють її. Усе це відбувається
у дошкільному віці і є свідченням того, що психіка, розум дитини з ранньої пори
можуть сприймати педагогічні впливи щодо виховання здатності відрізняти
прекрасне від потворного і відповідно ставитися до них. Тому одним із головних
завдань дошкільної педагогіки є стимулювання, спрямування, коригування
естетичного розвитку дитини, пробудження у неї прагнення до прекрасного, до
його творення.
Естетичне виховання є масштабною, складною справою, яка
передбачає залучення дитини в контекст прекрасного як універсуму, в систему
загальноцивілізаційних естетичних художніх цінностей, оскільки прекрасне є ці
лісним, єдиним у своїй всезагальності, втілює в собі естетичний, художній
геній, який є однаково цінним для кожного народу.
Маючи
загальнолюдську цінність, прекрасне втілює в собі особливості бачення його
представниками конкретного етносу і народу. Спрямування дитини на пізнання й
усвідомлення цих особливостей є надзвичайно важливим завданням естетичного
виховання. Саме у складному вимірі цілісності, єдності прекрасного, у
багатоманітності його національних вимірів особистість знаходить місце для реалізації
свого художнього потенціалу. І до цього теж необхідно поступово готувати дітей,
починаючи з дошкільної пори.
Уся
ця проблематика конкретизується у завданнях естетичного виховання
дошкільників.
1.
Формування естетичного ставлення до дійсності, естетичних уявлень і суджень.
Естетичне сприймання дійсності спирається на чуттєвий аспект речей — їх колір,
звук, форму, що зумовлює необхідність розвитку сенсорної культури дітей.
Естетичне сприймання виникає лише за емоційного ставлення до того, що дитина
сприймає. За правильного педагогічного керівництва усі види мистецтва,
природа, побут сприяють формуванню естетичного ставлення до дійсності.
Компонентами естетичного
ставлення дитини до мистецтва є:
—
здатність до емоційного переживання;
—
здатність до активного засвоєння художнього досвіду, самостійного навчання,
пошукових дій;
—
спеціальні художні й творчі здібності. Виховуючи у дітей уміння сприймати красу
і емоційно відгукуватися на неї, педагог поступово підводить їх до розуміння,
оцінювання, формування естетичних уявлень і суджень. Формування елементарної
естетичної свідомості у дошкільнят відбувається у процесі ознайомлення з
еталонами правильного визначення прекрасного і потворного в житті і мистецтві.
Дітям допомагають опанувати й усвідомити сенсорні еталони, необхідні для
формування емоційних оцінок (радості, смутку, горя, подиву), знання про види і
жанри мистецтва, особливості їх виражальних засобів, про діячів мистецтва
(художників, музикантів), а також з'ясувати сутність естетичних оцінок (гарне,
негарне, потворне, смішне).
Розробляючи художньо - дидактичні ігри, ми враховували
чотири види діяльності учнів на уроці: малювання з натури, тематичне,
декоративне малювання, бесіди про образотворче мистецтво.
Художньо - дидактичні ігри можна поділити на кілька
видів: ігри - подорожні або екскурсії, ігри - змагання або естафети, ігри -
загадки, ігри - лото, композиційні ігри.
Ігри - естафети є своєрідними фізкультурними паузами,
оскільки в момент ігрової дії діти активно рухаються. Під час гри царює дух
змагальності. [25]
В процесі зображувальної діяльності здійснюються різні
сторони виховання: сенсорне, розумове, естетичне, моральне, трудове.
Зображувальна діяльність -це специфічне образне
пізнання дійсності. Для того щоб намалювати, зліпити будь-який предмет,
попередньо потрібно добре з ним ознайомитись, запам’ятати його форму, величину,
конструкцію, розміщення частин, колір.
Навчання зображувальної діяльності неможливо без
формування таких розумових операцій, як аналіз, синтез, порівняння,
узагальнення. В процесі спостережень, при обстеженні предметів та їх частин
перед зображенням дітей вчать виділяти форму предметів та їх частин, величину і
розміщення частин в предметі, колір. Зображення різних по формі предметів
потребує їх співвідношення та встановлення відмінностей. Разом з тим діти
вчаться порівнювати предмети, явища та виділяти в них загальне та відмінне,
об’єднувати предмети за схожими ознаками.
На заняттях з зображувальної діяльності розвивається
мова дітей: засвоєння назв форм, кольорів та їх відтінків, просторових
позначень сприяє збагаченню словника; висказування в процесі спостережень за
предметами та явищами, при обстеженні предметів, а також при розгляданні ілюстрацій,
репродукцій з картин художників позитивно впливають на розширення словникового
запасу та формування зв’язного мовлення. Використання образних порівнянь,
віршів для естетичної характеристики предметів сприяє розвитку виразної мови.
При проведенні занять виникають сприятливі умови для
формування таких якостей, як ініціатива, допитливість, розумова активність та
самостійність, цікавість.
Головне значення зображувальної діяльності полягає в
тому, що вона є засобом естетичного виховання.
В процесі зображувальної діяльності створюються
сприятливі умови для розвитку естетичного сприймання та емоцій, які поступово
переходять в естетичні почуття, сприянні для формування естетичного відношення
до дійсності. Виділення якостей предметів (форма, колір, величина, будова,
положення в просторі) сприяє розвитку у дітей почуття форми, кольору, ритму -
компонентів естетичного почуття.
Безпосередньо естетичне почуття, яке виникає при
сприйнятті гарного предмета, включає різні складові елементи. Так, можна
виділити відчуття кольору, коли естетичне почуття виникає від сприйняття
кольористих поєднань: яскраві зірки на темному небі, яскраво-жовті квіти
кульбабок в зелені трави. Відчуття ритму виникає в тому разі, коли в першу
чергу сприймається ритмічна гармонійність предмета, ритмічне розташування його
частин. Естетичне почуття може бути викликано цілісністю форми предмету,
наприклад глиняних та керамічних виробів. Відчуття пропорції, конструктивної
цільності виробляється при сприйнятті різноманітних споруд. Чим більш усвідомлено
починає дитина сприймати навколишнє, тим глибше, стійкіше, змістовніше стають
естетичні почуття.
Для естетичного виховання дітей та для розвитку їх
зображувальних здібностей велике значення має знайомство з творами
зображувального мистецтва. Яскравість, виразність образів в картинах,
скульптурі, архітектурі, творах прикладного мистецтва допомагають дітям глибше
та повніше сприймати явища життя та находити образні вираження своїх вражень в
малюнках, ліпці, аплікації. Поступово у дітей розвивається художній смак.
ВИСНОВКИ
Естетичне виховання - це : по-перше, цілеспрямований
процес, мета, завдання, зміст, засоби і методи якого визначаються, плануються
та творчо реалізуються спеціально підготовленими педагогами для здійснення
навчально-виховної діяльності, відповідно до завдань суспільства щодо
формування підростаючого покоління; по-друге, процес формування естетичних
якостей особистостей, а саме: здібностей сприймати, оцінювати та створювати
прекрасне, умінь та навичок естетичної діяльності, художнього смаку та ін.;
по-третє, естетичне виховання необхідно розглядати , з одного боку, як головну
складову процесу естетйчного розвитку, а з іншого - як складову процесу
загального розвитку особистості; по-четверте, у процесі естетичного виховання
поряд з формуванням таких соціальних якостей особистості, як естетичні
здібності, смак, уміння, відбувається удосконалення зору, слуху, рухів людини.
Водночас із формуванням естетичних здібностей здійснюється розвиток сутнісних
якостей особистості, які впливають на її становлення.
Змістом естетичного виховання є виховання естетичного
сприйняття, естетичного ставлення, естетичного почуття, естетичного судження,
естетичного ідеалу, естетичного смаку, естетичної діяльності.
Засоби естетичного виховання - це твори мистецтва,
художня література, фольклор, природа, краса оточуючого світу та побуту, участь
людини в різних видах діяльності.
Шляхи естетичного виховання: оволодіння естетичними
знаннями в процесі вивчення навчальних предметів.
Основна мета естетичного виховання - виховання
культури почуттів - як естетичних і моральних, так і специфічних для мистецької
діяльності (почуття ліній, форми, кольору, ритму, композицій, інтонацій тощо.)
Образотворча діяльність старших дошкільнят
безпосередня; створювані ними образи наївні, за своєю декоративною яскравістю
нагадують фольклорні. Діти не стільки прагнуть чітко передавати в малюнку риси
й властивості об’єктів, скільки активно «входять в образ», «проживають» його,
ніби оживляють мазок, лінію, форму. Обираючи кольори фарб, вони керуються
насамперед своїм емоційним ставленням до художнього образу, настроєм, певним
життєвим враженням.
У старших дошкільнят уже досить розвинена координація
рухів, вони добре орієнтуються на аркуші номеру, здатні передавати нескладний
сюжет, здебільшого мають задум і спроможні його реалізувати, можуть розповісти
про те, що в них вийшло, виробляють елементарні судження з приводу результатів
образотворчої творчості (власної та однолітків). Інтерес до різних видів
образотворчої діяльності стає дедалі стійкішим. Зростає інтерес до групових
форм роботи.
Діти починають, вибірково ставитися до різних видів
образотворчої діяльності, у них з’являються свої уподобання.
Щоб сформулювати в дитини необхідні вміння, знання,
навички, потреби, ставлення, педагог має створити для цього належні умови,
розв’язати цілий ряд важливих освітніх завдань: розвивати у вихованців
спостережливість, уміння порівнювати з творами образотворчого мистецтва;
розвивати художні здібності, формувати відповідні уміння вчити дітей створювати
багатофігурні сюжетні композиції; формувати особисту позицію при сприйнятті
творів мистецтва та в процесі власної творчості, вчити самостійно знаходити
прийоми зображення при інтеграції видів образотворчого мистецтва.
Використання дидактичних ігор на заняттях робить
процес навчання не лише цікавим, а й сприяє швидкому формуванню у дітей
загальнонавчальних навичок та вмінь. Адже граючись, діти вчаться, а навчаючись
- граються.
Список використаних джерел
1.
Базовий компонент дошкільної освіти (нова редакція)\ Науковий керівник
А.М. Богуш. – К.: Видавництво, 2012. – 26 с.
2. Волошина В.В. Долинська Л.В.,
Лохвицька Л.В. Розвиток пізнавальних інтересів у дошкільників та молодших
школярів.: К., - 2003. - 243 с.
3. Демянчук О.Н. Естетичний інтерес як
педагогічна проблема // Психологія і педагогіка. - 1995. - №3. - С. 12 - 16.
4. Морозова Н.Г. Учителю о
познавательном интересе.-М.:
Знание, 1979.—47с.
5. Поніманська Т.І. Дошкільна
педагогіка. Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2004. - 455 с.
6. Веркалець М.М. Педагогічні ідеї Б.Д.
Грінченка. - К.: Товариство “Знання” УРСР, 1990. - 48 с.
7. Макаренко А.С. Методика виховної
роботи. - К.: Знання, 1990. - 353 с.
8. Печерська Е. Інтегрований вплив
музики і природи на естетичне виховання // Початкова школа. - 2002. - № 7. - С.
29-32.
9. Гіптерс 3. Мистецтво як засіб
художньо-естетичного виховання // Рідна школа. - 2001. - № 9. - С.60 - 63.
10.
Грищенко
Т. Традиції гімназійного музично-естетичного виховання і сучасна освіта //
Рідна школа. - 2001. - № 1. - С.34 - 35.
11.
Програма
розвитку дитини дошкільного віку «Я у світі». – Київ: ТОВ «МЦФЕР-Україна»,
2014. – 204 с.
12.
Інтернет
джерело: [https://studfiles.net/preview/2227419/page:11/]
Немає коментарів:
Дописати коментар